Хустський Замок , пам’ятка фортифікаційного будівництва на території Закарпатття. Має велике виховне та пізнавальне значення , як свідок історичних подій цього краю, та зразок будівельних традицій минулого.Тепер це лише руїни, розташовані на вершині могутньої гори , що височiє над містом Хуст. Середня довжина стін 990 метрів.Середня товщина стін 2 метри. Середня висота руїн 10 метрів.

Повних відомостей про час його виникнення немає.Древня кераміка що трапляється на Замковій горі, свідчить про те, що 3000 років тому тут було городище.
Дорога до замку починається зі сторони міста і серпантином підіймається схилом замкової гори.На половині дороги на замок знаходяться рештки кам’яної споруди, в якій, за повірям, розміщалася сторожа, що затримувала і перевіряла людей, прямуючих сюди.Є також деякі дані що сюди вів таємний підземний хід.

Підїздна дорога закінчується біля вїздних воріт замку. Підступи до замку захищала неправильної форми башта, спрямована гострим кутом зовні. Поруч потужний квадратний бастіон, що тримав під вогнем підступи до воріт. З іншого боку ворота захищав ще один бастіон менший за розміром.
У плані замок видовжений. Розташований на трьох, можливо, на чотирьох терасах. Через ворота можна потрапити у нижній двір, а через вузький прохід на другу терасу чи середній замок. Тут розміщувалися прилеглі до зовнішнього муру господарські та житлові приміщення. Праворуч – потужні споруди верхнього замку, що розташований на четвертій терасі.
На другій терасі три бастіони що давали можливість спостерігати за містом і дорогами що йшли в різні напрямки. Звідси вузький прохід вів до воріт верхнього замку, котрі захищала над ворітня башта. Перед воротами був рів, та перекидний міст. У дворі під головною баштою є засипаний замковий колодязь глибиною 150 метрів. Його місце, у вигляді круглої ями помітно й досі.

У верхньому замку жив власник і його свита. Гарнізон розміщувався у приміщеннях на інших терасах. Споруди верхнього замку оточували невеликий дворик, де знаходився спеціальний резервуар для дощової води. З верхнього замку , вниз на третю терасу, вели сходи. Звідси добре проглядалася вся половина Марамороської долини, а також дорога що вела до замку.
Під замковими спорудами знаходяться чисельні підземелля та каземати, але поки що для досліджень вони не доступні.
Замок разом із замковою горою становлять важливий компонент історично обличчя Хуста. Їх помітно з усіх сторін, навіть з відстані десятка кілометрів від міста. Слід також відзначити, що замок і ріка Тиса, яка його омиває, становлять основні компонуючи деталі древнього гербу міста Хуст.

Як місце для будівництва головного укріплення не тільки Хуста, а й цілого регіону, була обрана висока гора (300 метрів над рівнем моря), домінуюча над долиною, яка оточувала височину з усіх боків. З цієї долині проклала своє русло річка Тиса та кілька її приток. Уздовж цих річок проходили важливі торговельні артерії, кожну з яких можна було контролювати з Хуста. Уздовж річки були прокладені і сухопутні шляхи. У декількох кілометрах на захід від Хуста знаходяться так звані «Хустські ворота» – вузька тіснина, пробита в незапам’ятні часи в гірському кряжі водами Тиси. З півночі і півдня ця тіснина обмежена гірськими масивами. Цей вузький прохід мав виняткове значення – тут в одну точку сходилися кілька річкових і сухопутних маршрутів, а весь рух на вході в «Хустські ворота» був як на долоні у тих, хто володів укріпленням, що століттями формувалися на вершині Хустської гори. Русло Тиси, найважливішої торгівельної артерії середньовіччя, простяглося в 1 кілометрі на південь від замкової гори (в середні віки річка протікала прямо біля підніжжя гори), а з півночі гору обминало русло річки Хустець (інша назва – Хустиця), яка впадала в Тису неподалік від «Хустських воріт». У цьому ж районі перебували перехрестя шляхів, що ведуть з боку Торнуского (Вишківського) і Татарського (Яблунівського) перевалів через Карпати.

Одинока гора, домінуюча над долиною, прекрасно підходила для будівництва укріплень. Її високі і місцями досить круті схили могли надійно прикрити штучні укріплення, перетворюючи навіть невелику фортецю в неприступний форпост.
Ще до появи перших укріплень на замковій горі місцевість в районі Хуста була дуже цікава людям. Цінність цього краю полягала в багатих соляних покладах, про існування яких знали ще римляни.
Приблизно в 9 столітті, сіль в цих краях продовжували активно добувати, про що свідчать так звані «Фульдські аннали» (літописи одного з баварських монастирів). Здобуту сіль транспортували, в основному, по річках, тому поступово головний соляний маршрут сформувався вздовж Тиси. Крім солі, по Тисі століттями сплавляли ліс – ще одне важливе джерело доходу.

Вибірка тексту та фотографій опубліковано з дозволу Максима Рітуса http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/