Cпустимося з небес на землю…

15 століття. Хустський замок, завдяки своєму прикордонному розташуванню, виявився осторонь від подій, які в цей період захлиснули Центральну Угорщину. Замок неодноразово змінював своїх власників. В цей же період він використовувався як в’язниця, де тримали в ув’язненні як знаменитих місцевих розбійників, так і супротивників королівської влади, яких після невдалих виступів засилали на околицю королівства.
1447 рік. За наказом коменданта замку, марамороського жупана Яноша Кендереші Маловізі, на території Хустського зміцнення була побудована каплиця. Янош Хуньяді (1387 – 1456), який займав в цей період пост регента угорського королівства, віддав наказ каштеляну замку виділяти для утримання каплиці 12 золотих на рік або сіль на цю суму.
1467 рік. Починаючи з цього року, замок деякий час перебував під владою графа Імре Заполяї.

Остання чверть 15 століття. Король Угорщини Матьяш I Корвін (1443 – 1490) дарує в числі інших володінь Хустський замок своїй дружині Беатрисі Арагонській, якій Хуст належав до кінця 15 століття.
Кінець 15 століття. У цей період в північно-східній частині Угорського королівства все більший вплив набуває одна з гілок роду Перені. Під контролем цього роду знаходився Угочанський комітат з замком Севлюш і замком Нялаб, розташовані на захід від Хуста.
1490 рік. Помирає Матьяш I Корвін. Скориставшись сприятливою обставиною, граф Перені починає проводити переговори з Уласло II (1456 – 1516), новим королем Угорщини, прагнучи отримати під свій контроль Хуст та навколишні землі.

1511 рік. Королівська влада в Угорщині ослаблена внутрішніми міжусобицями, тому король Уласло II вирішується на передачу Хуста, його замку, навколишніх рудників і 5 коронних міст під владу графа Габора Перені. Таким чином, під контролем Перені виявилися 2 комітати (Угочанський і Мараморошський) і 3 замки регіону: Хустський, замок Нялаб і замок Севлюш. Як плату за оренду королівської власності, граф зобов’язався щорічно передавати в королівську скарбницю 20 000 золотих.
29 серпня 1526 року. Війська Османської імперії в битві під Мохачем (Угорщина) завдали нищівної поразки об’єднаним військам угорців, чехів і хорватів. Наслідки цієї поразки були для Угорщини катастрофічними – країна була розділена на 3 частини. В результаті поділу задунайські і північні райони опинилися під владою Габсбургів, центр країни окупували турки, а східна частина Угорщини (включаючи Мараморошський комітат) входить в сферу впливу Трансильванського князівства, яке перебувало у васальній залежності від Османської імперії. У битві загинув і король Угорщини Людовик II (1516 – 1526), свої домагання на королівський трон висунув Фердинанд I (1503 – 1564), родоначальник австрійської гілки Габсбургів і Імператор Священної Римської імперії (з 1556 року). Відомо, що в цей період Хуст все ще належав роду Перені, представник якого виступив проти обрання Фердинанда I королем Угорщини.

1550 – 1552 роки. Запрошені з Італії архітектори підсилюють укріплення замку будівлями в стилі італійської фортифікаційної школи.
В результаті проведених робіт була значно збільшена висота стін. Обороноздатність замку посилювали побудовані (або модернізовані) вежі Верхнього замку, а також бастіони. Тоді ж в південній частині Верхнього замку була зведена вежа, яка отримала назву «Фердинанд» (або «Бастіон Фердинанда») на честь імператора. «Фердинанд» – одна з найвідоміших будівель замку, що виділяється своєю трикутною в плані формою (звідси ще одна назва вежі – «Кілевидна»). У верхній частині цієї вежі розташовувався арсенал, середню частину займала каплиця (на її фасаді було викарбувано напис «Tre Benedict Szalay De Borkonar. Anno 1 554»), а нижню – пороховий склад. Надалі назва «Фердинанд» передалась і території, яка примикала до кілевидної вежі.
15 квітня 1550 року. Імператор Фердинанд I віддає спеціальне розпорядження, згідно з яким для допомоги капітану замку призначався віце-капітан (заступник). Капітан замку отримував велику владу – він виконував функції глави комітату і судді. Цікаво також, що капітану було наказано звести новий бастіон на тому місці, де в ході останньої облоги (якої само незрозуміло) був пробитий пролом в оборонному периметрі.

 

1556 рік. Хуст був одним з укріплень, яке не підкорилося Трансільванії без бою. Проти замку був висланий загін з 800 чоловік, якими керував Андраш Баторі. Свою допомогу в захисті замку пропонував хорватський правитель Міклош Зріні, але в обмін він хотів отримати Хуст в своє володіння, а таку ціну Фердинанд I не хотів заплатити і тому від допомоги відмовився. В результаті замок був взятий в щільне кільце облоги і повністю ізольований від зовнішнього світу. Облога затягнулася.
20 січня 1557 року. Так і не дочекавшись підкріплення, капітан замку Бенедикт Шалаєв і віце-капітан Міхай Корлат приймають рішення про капітуляцію. До цього моменту гарнізон укріплення скоротився до 12 осіб. Хуст знову перейшов під контроль Трансільванії. Власником замку стає Янош II Сигізмунд, який дарує укріплення своїй матері Ізабеллі Ягеллонці.
1571 рік. Помирає Янош II Сигізмунд, з його смертю конфронтація між австрійськими Габсбургами та трансільванськими князями на деякий час затихла. Хустський замок Янош II заповів 3-м феодалам – Міхаю Чаке, Гашпару Бекешу і Криштофу Годьмашу, які заплатили за право володіти укріпленням 3 000 форинтів. Але такий поворот подій не влаштовував трансільванського князя Іштвана Баторі та інших магнатів, які змусили короля Угорщини Максиміліана II (1527 – 1576) скасувати закріплену в заповіті угоду. Хуст надовго переходить під владу Трансільванії.

16 століття – 1-ша половина 17 століття. В результаті масштабних перебудов і модернізацій укріплень Хустський замок перетворився на складний комплекс оборонних, житлових і господарських будівель. Довгаста вершина гори, витягнута по осі північ-південь, визначила асиметрично довгасту форму сформованого на її вершині замкового комплексу. Його довжина становила близько 170 метрів, а ширина – близько 70 метрів. Комплекс поділяли на Верхній і Нижній замки / двори, а Нижній двір в свою чергу був розділений ще на 2 відокремлені частини.Ймовірно, в різні епохи у замку була різна кількість веж, а до 17 століття захист комплексу забезпечували 6 бастіонів (4 бастіони у Нижнього замку і 2 бастіону у Верхнього) і 4 башти.
Неширока мощена каменем дорога, яка веде до замку, спіраллю обвивала гору і впиралася в ворота Нижнього замку з південного боку комплексу. Але, ймовірно, ще на підході до основних укріплень на дорозі існувала лінія передових оборонних споруд, що знаходилися на деякій відстані від замку. Іноді це передове укріплення (або те, що було побудоване пізніше на його місці) в дослідницькій літературі називали «замковим палацом».

Нижній замок (перший двір):(фото внизу:1)
Щоб потрапити у двір Нижнього замку, потрібно було пройти через перші (зовнішні) замкові ворота, які захищалися складним вузлом оборонних споруд. Перед воротами був виритий глибокий рів, через який було перекинуто дерев’яний міст, одна з секцій якого була підйомною. З напільного боку ворота були захищені 2-рівневою системою оборонних споруд, влаштованою на 2-х терасах, розташованих ступенями один щодо одного. Зліва від воріт перебував один з бастіонів Нижнього замку, який іноді називали «Малою Сторожевою вежею», оскільки тут знаходилися приміщення для сторожової охорони. Справа над воротами нависали укріплення південно-західній частині Верхнього замку (південно-західний бастіон і килевидная вежа «Фердинанд»). За воротами уздовж західного боку Верхнього замку витягнувся по осі північ-південь вузький 1-й двір Нижнього замку. На території цього двору зліва від дороги, вздовж куртини, були побудовані житлові будинки. Тут же знаходився будинок ката. Згодом ці приміщення перетворять на казарми. Праворуч від дороги, відразу за бастіоном Верхнього двору, була побудована каплиця (замкова церква), обсяг якої був фактично вмуровано в західний схил тераси, на якій розмістився Верхній замок.

Нижній замок (другий двір, «Середній»): (фото внизу:2)
Північна частина першого замкового двору була обмежена поперечною стіною, яка стояла на заваді до 2-го двору Нижнього замку. У стіні були влаштовані ворота. Можливо, перед стіною був викопаний рів. Про те, як виглядав комплекс Середніх воріт, точних відомостей немає. Його могли прикривати як власні укріплення, так і оборонні споруди Верхнього замку, що нависає над цими воротами. Окремі дослідники вважають, що ворота були влаштовані в надбрамній дерев’яній вежі. Пройшовши через середні ворота, можна було потрапити на 2-й двір Нижнього замку (Середній замковий двір). Тут знаходився найбільший майданчик замку, що складався з майданчиків 3-х замкових бастіонів північній частині укріплень (двох 4-вугільних і одного кілевидного). У якийсь момент історії тут розмістилася найбільша гармата замку, яка стріляла щоранку на світанку, сповіщаючи про початок нового дня. Коли ж в замку розмістився гарнізон, то з гармати стріляли ще й у разі, коли хтось із солдатів дезертирував. На майданчику північно-східного бастіону перебував пороховий млин. У місці, де 2-й двір Нижнього замку підходив до воріт Верхнього замку, був викопаний рів шириною 8,5 метрів.
Укріплення Нижнього замку були представлені 4-ма бастіонами, 3 з яких були 4-вугільними, а 1 мав кілевідную (трикутну) форму. Бастіони мали 1 ярус оборони свого верхній частині. Обстріл противника здійснювався через бійниці, влаштовані в кам’яному зубчастому парапеті, що огороджує майданчики укріплень.

Верхній замок: (фото внизу:3)
Його укріплення розташовувалися на терасі, піднесеної щодо тераси Нижнього замку на висоту близько 6-8 метрів. Верхній замок мав близько 120 метрів в довжину, а його максимальна ширина становила близько 40 метрів. Потрапити до Верхнього замку можна було тільки через північні (внутрішні) ворота, до яких вів підйомний міст, перекинутий через рів, виритий на території Нижнього замку. Тераса Верхнього замку була з усіх боків оточена кам’яною стіною, висота якої спочатку досягала 15-20 метрів. Ширина стін укріплень – близько 2 метрів. У стінах укріплень були пророблені 2 ряди бійниць. Посилювали зміцнення два чотирьохвугільних бастіони в південній частині замку, а також 4 вежі. Циліндрична Порохова вежа (її руїни збереглися) перебувала на західній ділянці стіни Верхнього замку. Квадратна Годинникова вежа (повністю втрачена) була найвищою спорудою комплексу, її звели в північній частині Верхнього замку. Цю вежу вінчала покрівля з позолоченим хрестом. У північно-східній частині двору знаходилася Барабанний вежа (повністю втрачена), а в південній – вежа «Фердинанд» (її руїни збереглися). Під Барабанної вежею в скелі був вирубаний колодязь, глибина якого сягала 160 метрів. Коли саме його прорубали – невідомо. На території Верхнього замку розміщувалися житлові приміщення, склади, стайні, кухня, пекарня і корчма. Житлові і господарські будівлі примикали до західної і східної стіни замку. У західної стіни був зведений 2-поверховий замковий палац, на 2-му поверсі якого перебували зимові покої коменданта. Були в замку і літні покої, побудовані в південній частині укріплень, на одному з бастіонів (південно-західному?) неподалік від вежі «Фердинанд». Завдяки цьому за бастіоном закріпилася назва «Літній». Згодом, коли замок став фортецею Габсбургів, більшість приміщень пристосували під казарми.

Вибірка тексту та фотографій опубліковано з дозволу Максима Рітуса http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/