Три дні після смерті Петра Горваї, 3 липня 1766 р., ввечері близько 6 години, чорні і зловісні хмари зупинились низько над замком. Вже двічі вдарила блискавка у сильні стіни: перша- в комин над кімнатою коменданта, а друга – в кабак на північній стороні замка і одночасно в башню, де четверо чоловіків в той час дзвонили, щоб одігнати бурю. Двоє із них – Лаврентій Феретер і Андрій Мате – були блискавкою так спалені, що від них залишилось кілька шматків костей, які були спільно похоронені. Але тверді стіни стояли, хоч божевільне небо знов і знов відкривалось. Зразу після перших ударів блискавки з-під нових дахів замкових будівель то тут, то там повистрибували язики вогню. Всі, хто перебував у замку, розуміли, що вогонь може перейти до порохової башні, вибух якої означав би кінець тут всьому живому. І хто мав руки, намагався уберегти магазин. Поскільки про воду загасити полум’я годі було й думати, люди розбирали дахи, щоб
локалізувати вогонь.
Але тоді трапилось те, чого найбільше боялись: третя велика блискавка вдарила прямо в башню із великими запасами пороху. Його вибух розбив цілі блоки стін і остаточно доконав гордого і міцного
замку. Нові язики вогню піднялися високо в небо. Земля затряслась. Хто пережив вибух, тікали. Хто як міг і куди міг, щоб спастися, поки був ще час.  Лише кілька чоловік залишилось, щоб помогти пораненим  та збивати полум’я з дахів.
Ніби само пекло перемістилося сюди. Вітер переніс пожежу і на будівлі біля замкових воріт, де впалі стропила та інші дерев’яні конструкції забарикадували вихід із замка і люди опинились у палаючому котлі.   Вони до ночі безрезультатно боролись і з вогнем. Хоробрий замковий каплан Феліціан Шита, який до останнього втішав помираючих і поранених, зв’язав три драбини і вночі по стіні каплиці, яка на південній стороні замку була сполучена із башнею, спустився у замковий рів, взявши із собою тільки богослужебні книги. Цим шляхом врятувались й інші.  Жертвами вогню стали всі будівлі замку, смерть якого була очевидна. Наступний ранок сонце не побачило гордого і красивого замку, лише високий чорний стовб диму піднімався з його руїн.
Після пожежі наскоро відремонтували казарми, щоб гарнізон мав дах над головою. Багато людей померло при катастрофі, а остаток гарнізону на чолі з капітаном Карачіолі чекав подальших наказів.
Губернаторська рада робила всі зусилля, щоб зберегти замок.  Вона вирішила взяти на себе витрати на обновлення фортеці, яка колись зводилась протягом століття. Але замок з року в рік спустошувався.