Хуст виконував тоді і роль в’язниці, Фердинанд І в 1546 р. наказував комендантові замку Матяшу Бродеріку, щоб він прийняв посланих до нього арештантів. Спадкоємець Бродеріка Бенедикт Солої – дуже турбувався про Хуст. Щоб ми мали уявлення, який вигляд мав у той час замок, звернімось до опису його Іоанном Товтом: „По дорозі до замку, де на південній стороні гори починаються „босі” схили, стояв дворець, відокремлений від інших будівель, воротами якого мав пройти кожен, хто хотів потрапити до замку. Із підвалу дворця вів коридор в напрямок замку. Цей коридор був таємною підземною дорогою від замку в дворець і далі із нього східним напрямком в дубовий ліс, що стояв на віддалі близько чверті години ходьби і який продовжувався аж до Вонігова. Зовнішні великі і важкі ворота були при вході в замок. Перед ними з південно-західної сторони стояла караульня. Слід її можна побачити ще сьогодні. Бастіон над зовнішніми воротами був самим сильним на південній і західній стороні, де ланка укріплень з’єднувалась із будівлями внутрішнього замку. На укріпленнях були облаштовані місця для важких канонів (гармат).
В напрямі Тиси, південнозахідного поселення Чабрина, лівіше від зовнішніх воріт, смугою розміщались сильні укріплення в одній лінії. На їх внутрішній стороні, тобто по дорозі у внутрішній замок, стояло кілька менших партерних будинків для квартир, які Товт вважав придатними для користування, хоч більшість із них не мало дверей.
Середні ворота стояли в кілька кроків до внутрішнього замку. Над ними і по боках були сильні бастіони. На одному з них  -з північного боку – знаходився пороховий магазин, що відрізнявся круглою формою. Його ціліндрична форма була помітна ще в 1856 р., хоч стіни замку були й зруйновані.  Другий пороховий магазин також круглої форми знаходився в північнозахідному кутку укріплення і дивився двома вікнами на південь.
На північнозахідному кінці зовнішнього замку зі сторони Тиси, північної сторони, звідки видно р.Ріку, на широкому майданчику стояла невелика партерна будівля з декількома кімнатами. Мимо неї вела дорога у внутрішній замок. Перед входом до нього був викопаний  близько чотирьох сажень шириною і досить глибокий рів, через котрий був прокладений великий падаючий міст. Коли його піднімали, то він укріплював ворота.
По обидві сторони воріт у внутрішньому замку розміщалися торгові ряди, недалеко башні була й корчма.

Під башнею на глибині 80 сажнів був виритий колодязь, вода якого черпалася ще з більшої глибини.
Якщо в колодязь кинути камінь, то цілу хвилину можна чути його падіння. Шум цей посилюється ударами в стовбури дерев, кинуті сюди під час різних війн, щоб перемігший ворог залишився без води.
Фердинанд І видав наказ, в якому записано: „Кастеланус путеум ин арце рефици зт ускве ад вивам аквам зсцинди курст”, тобто: „Хай капітан дасть справити колодязь і поглибити його до живої води”.
На очищення колодязя протягом 30 років було витрачено 3 898 форінтів.
В північній частині башні був великий зал із сильною овальною стелею, мав із східної та західної сторони двері. Північну частину внутрішнього замку захищала Вартова башня правильної квадратної форми. Дах її був покритий деревом, а купол прикрашений православним хвойним хрестом.
Зимові кімнати господарів замку і каштелянів були розміщені на поверсі будівлі внутрішнього замку неподалік Вартовоїбашні. Літні кімнати були на південній частині. Кутом в напрямку Бороняви мав
свою кімнату також дяк (вчитель співу). Ці кімнати мали великі вікна, із яких відкривався чудовий краєвид на Тису і дорогу, що йшла попід замком.
Внутрішній замок, відділений від зовнішнього, стояв під одним гонтовим дахом. Цей старий і пошкоджений дах і я добре пам’ятаю,- пише Товт. – Іноді й бачив, як декотрі жителі, не зважаючи на заборону господарських королівських чиновників, витягували гвіздя, котрими були прибиті гонти до стропил.
У південній частині замка піднімалась башня Фердинанд, верхня
частина якої служила для складу зброї та іншого військовогоматеріалу. Середину займала приватна каплиця, на вході якої була вирізана в камені напис: „ТПЗ Бенедикт Солої де Бокорнар. Анно 1554”.
В партерній частині будівлі був пороховий магазин. Ця частина замку по праву називалась Фердинандом, бо була побудована в часи його правління і за його наказом. Напрямок на Бороняву захищала Барабанна башня в партері з великим залом без вікон, де зберігались матеріали пороху. На поверсі у святковому залі розміщалася каплиця, а ще вище – склад зброї.
Північносхідну частину замка захищала башня із овальними воротами. Поблизу них стояла міцна цегляна будівля із вузькими овальними вікнами. То були хлів і конюшня. Кухня і кілька кімнат знаходились в напрямку Бороняви біля Барабанної башні. В цій частині замка було найбільше лож для канонів – 33 та артилерний дім, в якому розміщались казарми для війська і кузня.
У внутрішньому замку біля стіни в напрямку Тиси окремо від інших будівель і під окремим дахом стояв дім ката із власною кухнею.
Найбільший замковий майданчик завдовжки 50 кроків розміщався на західній частині перед входом у внутрішній замок й служив місцем військових вправ. Тут стояв і найбільший канон (гармата), сильний вистріл якого сповіщав жителям прилеглих до замку поселень про настання дня, а вночі – про втечу із замку в’язня або солдата,- говорить хронікар.
Перед Барабанною башнею був менший майданчик, до якого вели східці із кімнат замкової знаті.
Замкова могила знаходилась по правому боці дороги, що вела із замку. Її форму призми можна було при першому погляді побачити й знизу. Перед глибокими ровами, де починається дорога до Боронявського монастиря, стояла замкова пекарня. На північ від неї – криниця, завжди наповнена здоровою водою. З неї брали воду для потреб замка, оскільки із замкового колодязя не можна було використовувати воду для пиття.
Млин для виготовлення пороху був розміщений подалі від замка в напрямку Ізи, на полю, названому Бартус. Між ним і замком розкинувся сад, котрий не був огороджений. В кінці його, що примикав до замку, було особливо багато насаджень яблунь, слив та інших фруктів.